Віта, -ти, ж. Вѣтвь (употребл. преимущ. во мн. ч. віти). Долина глибока, а калина висока, аж на землю віти гнуться. Ум. вітонька, віточка, вітка.
Ґлеґ, ґа, м. 1) = Гляґ. 2) Весенняя игра, то же, что скляп; состоять въ томъ, что играющіе стараются бросаемыми палками сбить воткнутую въ землю палку.
Кметиня, -ні, ж. = кметиця. В рям'я б одяглася я, наче та кметиня.
Лю́дки́, -ків, мн. ум. отъ люде.
Мисли́вий, -а, -е. 1) Любящій заниматься охотою. 2) = мисливець 1. Гукнув, щоб скоріш мисливі збірались — на полювання поїде. 3) Способный. Умный, находчивый. Пилипиха усю пригоду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі. 4) Гордый, неприступный, своенравный. Ум. мисли́венький. Ні ради в вас, ні поради не спита, не шукає; поводиться, як той пан з підданками. — Що 'тсе ти, любко, що 'тсе? Може він трохи і мисливенький собі вдався, та він же на те і розумний у нас.
Примовчати, -чу, -чиш, гл. Смолчать.
Пчілка, -ки, ж. Ум. отъ пчола.
Рожівна, -ни, ж. Дочь розы. Рожа дочку чесала, як чесала та й навчала: «дочко моя, рожівно!...»
Сухота, -ти, ж. 1) Сухота, грусть, тоска. За малим жити — сухота моя, за козаченьком — красота моя. Своєю сухотою ввесь сад ізсушу. 2) Человѣкъ, изъ за котораго кому либо бываетъ сухота. Cм. ниже уменьшительное. 3) мн. а) Чахотка. Вмерла небога від сухот через його нелюдську вдачу. б) Дѣтская болѣзнь, выражающаяся крайней худобой ребенка. Ум. сухі(о)тка, сухі(о)тонька. Дівчинонько, сухотонько ти моя. Судіть, судіть, вороженьки, коли довелося, — ми на вашу сухотоньку та й поберемося.
Упинити, -ся. Cм. упиняти, -ся.
