Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Ді́лечко, -ка, с. Ум. отъ ді́ло.
Доно́сити, -но́шу, -сиш, сов. в. доне́сти́, -су́, -се́ш, гл. 1) Доносить, донести до какого-либо мѣста. Ложки до рота не донесе. донести́ ря́ду. Окончить потчивать водкой рядъ гостей. Ряду.... донести не стало, — долийте пляшку. 2) Сообщать, сообщить. І було після сіх прилук, що донесено Оврамові так: он і Мелха породила сини братові твоєму Нахорові. донести́ ві́сти. Известить. Ох пошлімо галку, ой пошлімо чорну аж до Січі рибу їсти, ох нехай донесе, ох нехай донесе до кошового вісти. донести́ у ву́ха. Довести до свѣдѣнія. Як (хто) донесе татові у вуха, то зараз їй смерть.
Закла́дщини, -щин, ж. мн. = закладини.
Ля́чно нар. Страшно. Туди не ходять люде, там страшно, лячно всюди.
Питоменний, -а, -е. = питимий.
Підсікати, -ка́ю, -єш, сов. в. підсікти, -січу, -че́ш, гл. Подсѣкать, подсѣчь.
Постиденний, -а, -е. Посрамленный. Нехай постиденний буде Хрисан, а не ми, бо ми стоїмо за правду.
Ройовий, -а, -е. Принадлежащій рою, т. е. восковой (о свѣчѣ)? Над миленьков, над молоденьков ройова свічка горить.
Скровавити, -влю, -виш, гл. = скрівавити. Ой ти ж мужа, ой ти ж мужа, істребила, всі сінечки скровавила.
