Ворожий, -а, -е. Вражескій. Засліпив вороже око.
Заряди́ти Cм. заряджувати и заряжати.
Звинува́тити, -чу, -тиш, гл. Обвинить. Наїхали судці; судили, судили та й звинуватили того старосту.
Лободи́на, -ни, ж. Стебель лебеды. По городу ходила, лободину зломила. Живе, як сорока на лободині.
Побороти, -рю, -реш, гл. Побороть, одолѣть. Хто кого поборе, той тому оце озеро одпустить.
Скаженина, -ни, ж. Бѣшенство.
Сліпувати, -пую, -єш, гл. Быть слѣпымъ. Я розумом сліпую.
Тапчанина, -ни, ж. Плохой тапчан.
Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Від його, урвавши поли, тікай. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Любисточку ввірвала. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш.
Чумарка, -ки, ж. = чемерка. Натру.... полою суконної чумарки. Ком. II. 58. Ум. чумарочка. Ходив же я в чумарочці, тепер в сірячині.
