Гри́зти, -зу́, -зе́ш, гл. 1) Грызть, кусать. Нехай коза іде билини гризти. Кістки гризти. 2) Бранить, пилить. Так що-дня гризе мене, що хоч тікай з хати. Гри́зти го́лову. Распекать, бранить, пилить. Спускайся з гори тихіше вниз, щоб ніхто голови не гриз. Увійшов старий чогось у хату, а вони й почали гризти йому голову. 3) Мучить, гнести, не давать покою. Совість не дає мені спокою: гризе мене і день, і ніч. Гризе мене одна думка. 4) Тереть, жать, (ногу, объ обуви). Коли б мі гриз чобіт, то б і не жаль, а то ходак та й ще не так.
Застиди́ти, -джу́, -ди́ш, гл. = засоромити.
Зату́лочка, -ки, ж. Ум. отъ затула.
Звеселя́тися, -ля́юся, -єшся, сов. в. звесели́тися, -лю́ся, -ли́шся, гл. Радоваться, обрадоваться, возликовать. Як зрадувалась та звеселилась Петрикова мати: як діждемо літа та вродить жито, — буде з ким жито жати. Нехай предки звеселяться у забутих трунах.
Наплеска́ти, -плещу́, -щеш, гл. 1) Наплескать, набрызгать. 2) Нахлопать, нашлепать. 3) Насплетничать, наболтать. Такого наплескала, шо й матінко! Не плещи язиком!
Півпанство, -ва, с. Полуцарство. Дам тому півцарства, півпанства. Нема Христа у крулевстві і в півпанстві жадному.
Подячний, -а, -е. Благодарственный. Не вмів бідаха вимовити подячного слова, бо змалечку кому й за що приходилось йому дякувати? Заробила Маруся пироги, хоч не пшенишні, да яшні — свому родові подячні.
Полуднє, -ня, с. Полдень. Чи то зоря розсвітає? Чи полуднє гріє?
Постугоніти, -ню, -ниш, гл. Погудѣть, погрохотать глухо нѣкоторое время.
Стожалля, -ля, с. Мѣсто, гдѣ ставятъ стоги.
