Буркотати, -чу́, -чеш, буркоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. Мет. 78. 2) Рокотать, шумѣть. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. К. ЧР. 310. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Стор. МПр. 104. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла. Грин. ІІІ. 313.

Верещання, -ня, с. Рѣзкій крикъ, визгъ.

Відвертати, -таю, -єш, сов. в. відвернути, -ну, -неш, гл. 1) Отворачивать, отворотить, отвращать, отвратить; поворачивать, поворотить. Відвертає від неї очі. МВ. ІІ. 27. Не годиться відвертати хліб нарізаним боком до стіни. Чуб. І. 109. Нехай Бог відвертає. Ном. № 5139. Щоб я од вас лиця не відвернула. Ном. № 3241. 2) Отъѣзжать, отъѣхать, отплывать, отплыть. Ви, турки-яничари, по маленьку, браття, ячіте, од галери одверніте. АД. І. 216. 3) Отваливать, отвалить. Одвернув (камінь). Рудч. Ск. І. 86. Годі орати! — Як годі? — каже чоловік. — Дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198. 4) Возвращать, возвратить. Були в мене старости, підбрехачі твої, ну, одвернув я почеськи тобі хліб, не прогнав тебе. Г. Барв. 455. 5) Пахать, вспахать плугомъ второй разъ поперегъ или вдоль участка. Нѣжин. у. 6) Отклонять, отклонить что-либо. І кулі мов рукою одвертає. К. ЦН. 251. Єсть такії люде, ща на пожежі уміють одвернуть вітер од сусідньої оселі. Грин. II. 324. 7) Отвлекать, отвлечь, отклонять, отклонить. Відвертала вона мене від сеї думки. Тебе прошу, голочко: відверни злих собак од мого скота. Чуб. І. 69. 8) О колдовствѣ: возвращать, возвратить первоначальный видъ, отвращать, отвратить. Зробив (чарами), то була біла редька, а то зусім почорніла, та вже назад не одверне, шоб чорна стала білою. Драг. 77. 9) Вычитать, вычесть. Жиду грошей не понесу міняти, бо він зараз довг одверне. Бессаp. 10) Отвѣчать, отвѣтить. Та чую ж, чую, — одвертає. МВ. (КС. 1902. X. 143).

Зготовля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. згото́вити, -влю, -виш, гл. = готувати, зготувати. Ягідочки рвала, цибульку щипала, — я ж тому хлопчині снідать зготовляла. Мил. 110.

Оглабля, -ля, с. и оглаблі, мн. = оголони. Желех. Вх. Зн. 43.

Пориватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. порва́тися, -рву́ся, -рве́шся, гл. Порываться, рваться; бросаться, броситься. Скільки раз я поривався до вас. Г. Барв. 280. Ще гірш мене зневажає, а де́лі й бити вже порвалась. МВ. І. 29. Ой порвався козак Нечай до тугого лука. АД. II. 79. «Змилуйсь, свате, я в цій зроду лазні не купався!» Скорчивсь, зморщивсь, — шубовсть в воду та й назад порвався. Г.-Арт. (О. 1861. ІІІ. 106).

Пугати, -гаю, -єш, гл. Кричать (о филинѣ). Ой не пугай, пугаченьку! Мет. 283. Подражать крику филина (о запорожцахъ).

Роздіватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. роздітися, -дінуся, -нешся, гл. Раздѣваться, раздѣться. Ой там вони роздівались. Чуб. V. 1185.

Трудовий, -а, -е. 1) Трудолюбивый, трудящійся. Трудовий чоловік. Черк. у. 2) Пріобрѣтенный трудомъ, заработанный. Трудові гроші. Трудовий хліб.

Футерко, -ка, с. Ум. отъ футро.