Відвести Cм. відводити.
Відслід, -ду, м. Слѣдъ; отпечатокъ.
Ґрацюва́ти, -цю́ю, -єш, гл. = Ґрасувати 1.
Деше́вість, -вости, ж. = Дешевня.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Доско́чити, -чу, -чиш, гл. 1) Подпрыгнуть до, допрыгнуть. Не доскочиш, бо дуже високо. Доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому терему). Свого одбіг, чужого не доскочив. 2) Дойти, достигнуть. По чарці, по другій, та так може й до десятка, чи й лучче, доскочило. 3) Достать, пріобрѣсть, Взять въ добычу. Оттоді то й Черевань доскочив собі несчисленного скарбу. Добре, кажуть, що шовкові брови удались, хода павлина да вид королівський, — дак і козака доскочила. Вовка.... живцем доскочили. Доскребти. Cм. доскрібати.
Жидови́на, -ни, ж. = жидівка. Ой жид іде, коня веде, а за жидом жидовина.
Коханець, -нця, м. Бозлюбленный. Ой хоч ламай, хоч не ламай мизинного пальця, як не було, то й не буде над мене коханця.
Порозсихатися, -хаємося, -єтеся, гл. Разсохнуться (во множествѣ). Повнось діжки у погріб, а то порозсихаються.
Теліш, -ша, м.
1) Бревно? Кусокъ дерева? Въ загадкѣ на желудь: Поїду в ліс, вирублю теліш; із того теліша зроблю два човни, два столи, шило і покришку.
2) Родъ ловушки для оленей и сернъ: прикрытая яма.
