Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

позводитися

Позводитися, -димося, -дитеся, гл. То-же, что и звестися, но о многихъ или многомъ. Позводилося панів багато, — панувати ні з чого. Зміев. у.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 262.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ПОЗВОДИТИСЯ"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "ПОЗВОДИТИСЯ"
Джа! меж. 1) Цыцъ! Смирно! Їжте, гості, а ви, діти, джа! 2) Подражаніе звуку розги при ударѣ, а потому употребляется въ разговорѣ съ дѣтьми въ значеніи удара розгой. Аф. 376.
Заги́бель, -лі, ж. Погибель. На загибель буде тому, хто бере багачку з дому. Чуб. V. 217. Ум. заги́белька. Бо вже мені за дівчинов загибелька буде. Гол.
Ласити, -шу, -сиш, гл. Привлекать. О. 1862. І. 67.
Мацапу́рів, -рова, -ве Принадлежащій мацапурі. Мацапурова невіра (брань). Ном. № 3562.
Нагру́кати, -ся = нагрюкати, -ся.
Перечити, -чу, -чиш, гл. Прекословить, противорѣчить. Як ти смієш мені перечити? Я цар — ти повинен мене слухати. Рудч. Ск. II. 159.
Подляк, -ка, м. Подлецъ. Він звав Воздвиженського в вічі подляком-туляком. Левиц. Пов. 13.
Позичати, -ча́ю, -єш, сов. в. позичити, -чу, -чиш, гл. 1)у кого. Занимать, занять, брать, взять въ долгъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12. 2) — кому. Одолжать, одолжить кому, давать, дать въ долгъ. Одна бере і другим позичає, а друга не бере й другим не дає. Ком. II. 50.
Тізю! меж. Призывъ для теленка. Вх. Лем. 473.
Уторік нар. = торік. А!... ви знов у горох!... як уторік. Св. Л. 140.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова ПОЗВОДИТИСЯ.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.