Бігунець, -нця, м. 1) Ум. отъ бігун. 2) Дитя, уже начинающее бѣгать. Ростуть вони не по дням і не по часам, а ростуть по минутам: уже такі бігунці гарні. Рудч. Ск. І. 116. 3) Родъ вышивки. Славяносерб. у. Ум. бігунчик.

Бридій, -дія, м. = брид 2. Та я за цим бридієм усі (пісні) позабувала. О. 1862. VI. 31.

Виплат, -ту, м. Уплата, выплата. На виплат гроші роскладати. О. 1862. VII. 88.

Гордівни́ця, -ці, ж. Гордая женщина.

Обліжок, -жка, м. Ум. отъ обліг.

Покритка, -ки, ж. Дѣвушка, лишившаяся невинности, родившая ребенка. Cм. покривати 3. КС. 1889. XI. Од тебе сина мала, покриткою стала... покриткою... який сором! Шевч. 86. То покритка попід тинню з байстрям шкандибає. Шевч.

Покусчіцка нар. Немного, малое количество. Вх. Лем. 452.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Тратити, -чу, -тиш, гл. 1) Расходовать, проживать, тратить. Сам бачу, що худобу трачу. Шейк. Що тобі у руки не дай, усе тратиш. Канев. у. 2) Терять, губить. А я плачу, літа свої марно трачу. Чуб. V. 1. Служба вільность тратить. Ном. 3) Казнить, лишать жизни. Гн. І. 57. Вдовин-синонька тратити гадають. Гол. Була дівка така. І вона мала четверо дітей.... ті діти тратила. Гн. II. 127.

Шлямпати, -паю, -єш, гл. Бродить, брести. Гол. III. 127.