Варнякати, -каю, -єш, варнячити, -чу, -чиш, гл. Говорить невнятно; болтать. Що на рот налізе — варнячить.
Вилочки, -чок, с. мн. 1) Ум. отъ вила. 2) Родъ вышивки.
Говоритися гл. Употребляется только въ 3-емъ лицѣ и чаще всего безлично: говориться, говорилось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Ой що ся говорило, то все ж то неправда.
Заляскоті́ти, -кочу́, -ти́ш, гл. 1) Учащенно захлопать, защелкать. 2) Быстро заговорить; чаще: закричать рѣзкимъ голосомъ. Як заверещить, заляскотить на мене.
Зашкалу́бина, -ни, ж. Скважина, щель. Коло самої стіни десь знайшлася зашкалубина між дошками. Перстінь закотився туди і зник.
Змордувати, -ду́ю, -єш, гл. Измучить, изнурить. Ой не їдь, рідненький, бо доріженька злая: коня змордуєш.
Поснувати, сную, -єш, гл. Сдѣлать основу для ткани; протянуть нитки. Що по нашім двору чорним шовком та посноване.
Росклеювати, -юю, -єш, сов. в. росклеїти, -клею, -їш, гл. Расклеивать, расклеить, отклеить.
Само́тний, -а, -е. , само́тній, -я, -є. Уединенный, одинокій. Підкрадешся, наробиш лиха, запалиш рай мій самотний.
Увалюватися, -лююся, -єшся, сов. в. ували́тися, -лю́ся, -лишся, гл. Проваливаться, провалиться. Ой не ходи по льоду, бо й увалишся.
