Відрада, -ди, ж.
1) Отрада, утѣшеніе. Та не дав мені порадоньки, серцю одрадоньки. — Яку ж тобі, моя мила, одраду давати? Ой коли б ти, мати, знала, що то за досада, то б ти мене оженила, щоб була відрада.
2) Отсовѣтываніе. Ум. відрадонька. Нема мені відрадоньки від мого нелюба. Cм. відрадість.
Гуля́кати, -каю, -єш, гл. Кричать.
Красномовний, -а, -е. Краснорѣчивый.
Назавмі́ру нар. Чрезмѣрно, слишкомъ. Cм. назауміру.
Письменниця, -ці, ж. Писательница.
Привидки, -ків, м. мн. Видѣнія. А ти мене що-раз лякаєш снами, у привидки трівожиш мою душу.
Сторожність, -ности, ж. Стороженье, карауленье. Посадимо ми, братця, (на вози) по семи молодців, а по восьмому поганялчику, по дев'ятому кашоварничку, а по десятому для сторожности.
Хекати, -каю, -єш, гл. = хакати. Як літом собака хекає, виваливши язик, то то, кажуть, він приказує: «на ката хата, на ката хата».
Шабльований, -а, -е. Имѣющій право носить саблю, вооруженный саблей. Ходили тоді в кармазинах тільки люде значні та шабльовані.
Шкуряк, -ка, м. Лапоть изъ нечиненной кожи.
