світич
Світич, -ча, м. 1) Свѣтильникъ, фонарь. В трупарні світич світить, але вже конає. 2) Подсвѣчникъ. 3) = світлач. 4) Мѣсто на печномъ шесткѣ, гдѣ кладутъ лучину. 5) Паникадило, церковная люстра.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 109.
Том 4, ст. 109.