розрив
Розрив, -ву, м. Раст. Impatiens noli tangere L. розрив-трава — въ народныхъ вѣрованіяхъ: трава, обладающая свойствомъ разрывать. Що нам кайдани? Я призапас такої розрив-трави, що тілько притулимо, дак ік нечистому й пороспадаються.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 55.
Том 4, ст. 55.