розбалакувати

Розбалакувати, -кую, -єш, гл. 1) Разговаривать. 2) — кого́. Уговаривать, увѣрять, наговорить кому. Почали (пани) царя розбалакувати та й завірили, шо це правда. Мнж. 83.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 30.

Випадкові слова

Упин, -ну, м. 1) Удержъ, остановка. Нема впину вдовиному сину. Мет. 14. 2) Препятствіе, задержка. Добре було чумакові, як не було ніде впину. Черк. у. Cм. спин.

повністю...

Витурити Cм. витуряти.

повністю...

Шарґот, -ту, м. Снарядъ для снованія нитокъ: лежащая деревянная рама въ видѣ квадрата, двѣ стороны котораго соединены планкой, на концахъ которой (на рамѣ) и по срединѣ стоятъ три столбика, сквозь отверстія ихъ проходять прутики (прутья лозы), а на нихъ вращаются шпульки. МУЕ. III. 15.

повністю...