набувати I

Набува́ти I, -ва́ю, -єш, сов. в. набу́ти, -бу́ду, -деш, гл. 1) Пріобрѣтать, пріобрѣсть, наживать, нажить. Як я жив буду, то все набуду: воли, вози покуплю. Н. п. Тією силою ми собі більше добра набудемо. О. 1861. VI. 33. (Кулишъ). А хоч і покинеш — плакати не буду, а я, молодая, другого набуду. Грин. III. 321. Гроші — набута річ. Ном. № 1442. 2) Отслуживать, отслужить прогульные дни. Іще году треба набути — тиждень, бач, лежала.