дружко
Дружко́, -ка́, м. Приглашенный родителями жениха женатый мужчина; онъ распоряжается свадьбой. На тарілку положать рушник і дадуть дружкові, піддружому і старостам. Аж ось крикнув дружко: «старости, пани підстарости! благословіте молодих вивести з хати на двір погуляти. Ум. дру́женько, дру́жонько. Одчиняйте сватам хату, друженькам пивницю.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 448.
Том 1, ст. 448.