Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

уривати I

Уривати I, -ваю, -єш, сов. в. увірвати и урвати, -рву, -веш, гл. 1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Ном. № 7771. Від його, урвавши поли, тікай. Посл. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. ЗОЮР. І. 29. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. Грин. ІІІ. 508. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Шевч. 496. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом'яне. Марк. 88. Любисточку ввірвала. Г. Барв. 80. 2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ном. № 504. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Гол. І. 259. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай.... степу ногами не змірає, живота не вриває. Лукаш. 40. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. Чуб. II. 94. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. Мир. ХРВ. 236. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш. Св. Л. 165.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 350.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "УРИВАТИ I"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "УРИВАТИ I"
Англі́йський, -а, -е. = Ангеля́нський. Желех.
Виль! меж. для выраженія вилянія. Сюди виль, туди виль — аж за п'ять миль. Ном. № 11417.
Випороти Cм. випорювати.
Грюкота́ти, -чу́, -чеш и грюкоті́ти, -чу́, -ти́ш, гл. = Грюкати. Стукотить-грюкотить, сто коней біжить.
Звіркува́ти, -ку́ю, -єш, гл. Быть звѣремъ. Кротом же лазе португалець, звіркує шведин вовком там. Котл. Ен. IV. 12.
Належи́то нар. = належно. Ой гуляла належите, доки було в мішку жито. Гол. IV. 478.
Причуватися, -ва́юся, -єшся, сов. в. причутися, -чуюся, -єшся, гл. 1) Слышаться, послышаться, казаться, что слышитъ. Се вже тобі сліпому так причувається. Драг. 166. Наче тихий гомін росходився в гущині і дзвони причувались. Св. Л. 211. 2) Прислушиваться, прислушаться. Причувається Оксана — усі добре сплять. Кв. Ухо причувалось. Щог. В. 107.
Уперед нар. 1) Впередъ. Ні взад, ні вперед. Ном. № 7641. 2) Сначала, сперва. Ото увійшов він туди і не знає, на що уперед дивиться і що брать. Рудч. Ск. ІІ. 135. 3) Прежде, раньше. Живе там, і добріє йому жить, — ще краще як у того, що вперед був. Рудч. Ск. І. 90.
Хапаний, -а, -е. Краденый. Хоч латане, аби не хапане. Ном. № 9685. Віддай, каже жінка, на церкву отой хрест, може він хапаний. Лебед. у.
Шкарубнути, -бну, -неш, гл. = шкарубіти.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова УРИВАТИ I.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.