Гук IІ, -ку, м. 1) Звукъ. Тишу не чути, а гук чути. Рай цілий радости і пекло мук, пісні слав'янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. 2) Крикъ, гулъ, шумъ, стукъ, грохоть. Ой гук, мати, гук, де козаки п'ють. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. Щось гукне: «Химо, Химо!» та й пійде гук по темному бору, аж лунає. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Настя розчахнула двері з гуком. Гук з замкової гармати. 3) Небольшой водопадъ, порогъ на рѣкѣ. 4) Трубка волынки. Гуде, як гук. 5) Птица. а) = Гукало. б) = Гукарня. 6) Насѣк. Scarabaeus stercorarius. Cм. Гуком. Ум. (кромѣ 1 и 2 знач.). Гучо́к.
Квокати, -каю, -єш, гл. = квоктати.
Ліхта́рь, -ря, м. 1) = ліхтарня. 2) Подсвѣчникъ.
Напозича́тися, -чаюся, -єшся, гл. 1) Набрать взаймы. Ніхто вже не дає: у всіх напозичалися. 2) Надавать взаймы. Напозичав людям багато, та як то люде оддаватимуть.
Непосидячий, -а, -е. Подвижной, непосѣда. Непосидющий як чорт.
Позлотка, -ки, ж. = позлітка 1. Позлотку із чистого коміра воздирає.
Прислужити, -ся. Cм. прислужувати, -ся.
Пристання, -ня, с. = пристановище. Ходить, ходить, — нігде йому нема пристання.
Рвачкий, -а́, -е́ 1) Легко рвущійся. Рвачкі нитки.
2) О вѣтрѣ: порывистый.
Самота, -ти, ж. Уединеніе, одиночество. на самоті. Наединѣ. Кобза на самоті, схилившись на стіл, облився гіркими сльозами. самото́ю. Въ одиночку, одиноко. Злапали Швачку та й самотою, та до Львова віддали.
