звичайний
Звича́йний, -а, -е. 1) Обыкновенный. 2) Вѣжливый, приличный. Була звичайна, поважала людей і гріха боялась. Хата, 166. Труби на пса — на чоловіка звичайне слово. Ум. звичайне́нький.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 130.
Том 2, ст. 130.