звичай
Зви́чай, -ча́ю, м. 1) Обычай; обыкновеніе. А я такий звичай маю, що по повній випиваю. свої́м звич́аєм. По обыкновенію, по своему обыкновенію. Сходились люде і своїм звичаєм навчав їх. 2) Приличіе. І дітки звичай знають. Слово неправдиве звичаю не знає. 3) Нравъ. Ум. звича́єк, звичає́чок. Поміж людьми помоталася, звичаєчків та набралася.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 130.
Том 2, ст. 130.