звичити

Зви́чити, -чу, -чиш, гл. Пріучить. Це ви так цуцика до рук звичили. Лебед. у. Звичили корову доїтися на налигачі. Борз. у. То він звичений так. Черк. у.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 131.

Випадкові слова

Хворостняк, -ка, м. = хмиз. Як докопаю, хворостняком затрушу. Мнж. 2.

повністю...

Узімі, взімку, нар. Зимой. Хто еліті гайнує, той взімі голодує. Ном. № 557.

повністю...

Соловіти, -вію, -єш, гл. О глазахъ: соловѣть, тускнѣть.

повністю...