год

Год, -ду, м. 1) Годъ, Год — великий чоловік. Посл. (Борз. у.). Влітку день — год. Ном. № 12555. Ой гуляв, гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотирі. ЗОЮР. І. 200. Сім год баба похмілялась, та з похмілля і вмерла. Ном. № 11-461. Два годи любились вони дуже. Рудч. Ск. І. 78. Другого чи третього году прислав їй гроші, — на второй или на третій годъ прислалъ ей деньги. Харьк. у год. Черезъ годъ. Дак він жив год. Вони в год як раз і прийшли довідаться. Рудч. Ск. І. 72. під год, як до году. Какъ въ какой годъ. Під год (як до году) так і хліб родить. Ном. год-у-год. Изъ года въ годъ. Так год-у-год і живемо, хвалити Господа. Г. Барв. 17. в ряди-годи. Рѣдко, иногда. Ном. № 7734. 2) мн. года. Лѣта. Инший молод годами, та старий літами. Ном. № 2217. года вийшли кому. Достигъ извѣстныхъ лѣтъ. Піп не хоче вінчати: ще, каже, йому года не вийшли. Г. Барв. 201. 3) у году бути. Служить по найму на годъ. Борз. у. по годах ходити. Служить пр найму на годъ нѣсколько лѣтъ. Та щоб я й горенька не знала, та щоб я не ходила по годах. Мил. 202. Та буде ж мене по строках, буде ж мене й по годах. Мил. 202. Ум. годок, годочок. Їй дванадцять годочків. МВ. І. 130.