часом
Часом нар. 1) Иногда, порой. І в погоду часом грім ударить. 2) Въ случаѣ. Часом моєї смерти, щоб ви знали, кого царювать поставить. Случайно, случается. На руках понесуть тебе, щоб не вдарився часом об камінь. Так уже йому годить: щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся. а він не прийде до нас часом? А быть можетъ и онъ къ намъ придетъ? а сам би він не зробив часом? Быть можетъ онъ самъ сдѣлалъ бы?
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 446.
Том 4, ст. 446.