часник
Часник, -ку, м. 1) Чеснокъ, Allium sativum L. Не їла душа часнику, то не буде й смердіти. 2) — гадячий. Раст. Sedum acre. Ум. часничо́к.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 446.
Том 4, ст. 446.