ручиця
Ручиця, -ці, ж. 1) Ум. отъ рука. Взяла сусіда удовицю за білую ручицю. Зеленою китайкою ручиці покрив. 2) Въ повозкѣ: укрѣпленный въ подушкѣ и стоящій наружу наклонно колышекъ; четыре такихъ колышка (два въ передней подушкѣ и два въ задней) поддерживаютъ съ обѣихъ сторонъ драбини. Ручиця задовбується в насад і на неї накладається палюшник.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 90.
Том 4, ст. 90.