рахуба
Рахуба, -би, ж. 1) Счетъ, отчеть, разсчетъ. Як ударив в губу, то й розбив всю рахубу. Скільки всіх зорь, цьому ще ніхто рахуби не склав. Рахуби не дам. а) не могу счесть, б) ничего не могу подѣлать. 2) Разсчетъ, соображеніе. Не прийдеться рахуба до чуба. 3) Возня, хлопоты. Буде ще з ним рахуба. Оце рахуба!
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 7.
Том 4, ст. 7.