потя

Потя, -тя́ти, с. 1) Птенецъ; цыпленокъ. Вх. Пч. II. 11. Стало потя на ворота та й пів, та й пів. Гол. III. 438. Ум. потя́тко. А з потятком своїм всю ніч розмовляли. Гол. III. 387. 2) — татарське. Чайка. Вх. Пч. II. 15.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 384.

Випадкові слова

Невиворотний, -а, -е. Трудный для произношенія, неудобопроизносимый. Невиворотна мова. Нѣжин. у.

повністю...

Добуди́тися, -жу́ся, -дишся, гл. Добудиться. Сонливого добудишся, лінивого дошлешся. Ном. № 10842.

повністю...

Хованка, -ки, ж. 1) Спрятъ. У мене добра хованка єсть, — заховаю, то ніхто не знайде. Н. Вол. у.

повністю...