бабиця
Ба́биця, -ці, ж. 1) Баба, старуха. Усім хлопцям по дівчині, мені бабицю стару. 2) Раст. Alyssum campestre. 3) Также и во мн. Ба́биці. Боль, колики въ животѣ. Дѣтская болѣзнь. (Відьма) що пропасницю, студінь і горячку зелом відмиє — на ліси відмовит, бабиці люті пшоном відварит.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 14.
Том 1, ст. 14.