паненя
Паненя, -ня́ти, с. Барское дитя. Як пани добрі, то й людям добре, — та що з того, що пани добрі? Які ще паненята будуть! А узяв я паненя, та й не рівня моя. Иногда употребляется въ томъ же значеніи что и підпанки. Не так пани, як паненятка. Ум. паненя́тко.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 92.
Том 3, ст. 92.