окур
Окур, -ра, м. 1) оку́р. Окуриваніе. У кирпичниковъ, горшечниковъ: первоначальный легкій огонь, при которомъ обжигаемое окуривается дымомъ. 2) Окур. курево, которымъ подкуриваютъ пчелъ.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 51.
Том 3, ст. 51.