наріжник
Нарі́жник, -ка, м. 1) Уголъ крыши, угловое стропило. 2) Оковка листовымъ желѣзомъ угла сундука (на крышкѣ и внизу). 3) Часть ключа. прибора для ношенія сѣна. Cм. ключ.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 516.
Том 2, ст. 516.