намова
Намо́ва, -ви, ж. 1) Наущеніе, внушеніе, подговоръ, подстрекательство. То намова доконче була, бо він сам не годен те зробити. з намо́ви. По наущенію. 2) Уговоръ, соглашеніе. У нас з ним була намова спалить того за те, що обіжав. Ум. намо́вонька. Я тебе любив не з людської намовоньки.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 504.
Том 2, ст. 504.