наковчити
Нако́вчити, -чу, -чиш, гл. Наговорить много безъ толку. Пані й почала: й обікрала її стара, і всі хотіли її душі — такого вже наковчила!
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 495.
Том 2, ст. 495.