навідити
Навіди́ти, -ві́джу, -диш, гл. 1) = навідати 1. 2) навіди́ло його. Онъ обезумѣлъ, одурѣлъ. Кінь... побіг дорогою назад у село. Чоловік переймає, а він, — як навідило його, — все не дається перенняти. Чи навідило твою маму? Що ти робиш? Cм. навіженство, навішений, навіджений.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 469.
Том 2, ст. 469.