кутуляти

Кутуляти, -ля́ю, -єш, гл. Плохо жевать (напр. о беззубомъ). Вона не їсть, а кутуля, як та баба. Кобеляк. у. Хліб — як сухарь сухий, насилу кутуляв його Чіпка. Мир. ХРВ. 179.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 333.

Випадкові слова

Підвідник, -ка, м. Подводчикъ. Просив поранений хранцуз свого підвідника, щоб віз поволі. Ном. № 12836.

повністю...

Поторопіти, -піємо, -єте, гл. Оторопѣть (о многихъ). Рудч. Ск. II. 127. Вони так і поторопіли. Рудч. Ск. II. 30.

повністю...

Убивання, -ня, с. 1) Убиваніе. К. Дз. 225. Протест перед всьогосвітньою інтелліґенцією за сліпе і тиранське вбиваннє нашого національного духа. К. ХП. 137. 2) Вбиваніе, вколачиваніе.

повністю...