кульбачити
Кульбачити, -ба́чу, -чиш, гл. Сѣдлать. Кульбач, хлопче, коня собі.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 323.
Том 2, ст. 323.