кінець

Кінець, -нця́, м. 1) Конецъ, окончаніе, заключеніе. Кінець — ділу вінець. Посл. Царству його не буде кінця. Єв. Л. І. 33. на при кінці. Въ концѣ, напослѣдокъ. На при кінці всього й каже... до кінця. До конца, до окончанія. До кінця там досидів. кінець віку. а) Окончаніе жизни. Оце вже кінець мого віку. б) Конецъ міра. Мабуть кінець віку оце приближився: хоч рідного брата тепер стережися. ЗОЮР. II. дійти кінця́. Окончить. Св. Л. 134. а вже ж я тобі доїду кінця! Ужъ я тебя доканаю! Ном. № 3651. 2) Конецъ (предмета). Попустила низько кінці стрічок. Устромив кілок гострим кінцем у землю. Кінцем ножа копирсає. кінці в край. Нѣтъ выхода, безвыходное положеніе. Таке мені прийшлось тоді: прямо кінці в край, — нічого їсти. Пішов та й украв. Новомоск. у. Залюбовск. 3) Кожаная часть кнута. На пугу ремінний конецъ. Маркев. 64. 4) Край, предѣлъ. Позбірав вибраних од кінця землі до кінця неба. Єв. Мр. XIII. 27. Употребляется какъ нарѣчіе съ родительнымъ падежемъ: кінець стола, кінець села. На концѣ стола, села. Сидить батько кінець стола. Шевч. 71. Тоже значитъ и кінці стола. Сидить собі, сердека, у великій хаті, на лаві, кінці стола. Кв. II. 69. 5) Окончаніе книги. Кінець Чорній Раді. К. ЧР. 422. Ум. кінчик, кінчичок. Бачив купку зірочок, або ріжок місяцевий, кінчичок. МВ.