карати

Карати, -ра́ю, -єш, гл. Наказывать, карать. Було тобі знати, як Байду карати: було Байді голову істяти. Н. п. Доля карає і вельможного, і неможного. Ном. № 1729. Мене, браття, милосердний Господь б'є й карає: хлібом і сіллю, скотиною і дитиною. Грин. III. 693. Кого Бог кара на світі, то й вони карають. Шевч. 80. сло́вом карати. Корить, бранить. Він не б'є мене, не лає, він мене словом карає. Мет. 263. на го́рлі кара́ти. Предавать смертной казни. КС. 1885. VII. 448.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 220.

Випадкові слова

Ду́ся, -сі, ж. Душка, душенька. Чг. 33. Марусю, дусю, мийся, чешися. Ном. № 11261. А в Марусі дусі чотирі подусі. Чуб. V. 11.

повністю...

Виложити, -жу, -жиш, гл. 1) = викласти. Глибоку криницю виложив цямриною. Шевч. Виложив з печі хліба. Рудч. Ск. Та й важно пісню виложено. Харьк. у. 2) Наложить плату, сдѣлать налогъ. І землю взяли під толоку, ще й виложили платити від жадної товаряки. Павлогр. у. (Залюбовск.).

повністю...

Перегартувати, -ту́ю, -єш, гл. Закалить наново. 2) Перекалить.

повністю...