каратати
Каратати, -та́ю, -єш, гл. Коротать. Тілько з нелюбом свій вік каратати. Дев'ятий десяток каратам (бабуся).
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 220.
Том 2, ст. 220.