біб
Біб, бобу, м. 1) Раст. Бобъ, Vivia faba L. 2) дати бобу. Задать, поколотить. Як дам тобі бобу, то й крикнеш «пробу!» [вмѣсто «про-бі»] взяв доброго бобу. Былъ сильно побить. дав йому бобу залізного ззісти. Застрѣлилъ? Задалъ непосильную задачу? Ум. бібик, бобик, бобок, бобичок. Ув. бобище.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 59.
Том 1, ст. 59.