доказ
До́каз, -зу, м. Явная улика, обвиненіе. Доказ маю, хто вкрав. На кого маєте пеню, — скажіть; я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, — так сказав голова. По доказу то було трусють горілку, а нападьом справник не дозволяв трусить так здря, ні, було за це й дрюка.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 412.
Том 1, ст. 412.