довжник
Довжни́к, -ка́, м. 1) Должникъ. Довжник весело бере, а смутно віддає. 2) Раст. Euphrasia officinalis.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 403.
Том 1, ст. 403.