гуменце
Гуме́нце, -ця, с. 1) Ум. отъ гумно. 2) Тонзура у католическаго духовенства. 3) — попо́ве. Раст. Taraxacum officinale Wigger.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 340.
Том 1, ст. 340.