губа

Губа́, -би́, ж. 1) Губа. Як би не зуби та не губи, була б душа на дубі. Ном. № 368. Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Ном. Поцілував Бондарівну у самії губи. Закр. 100. Иногда въ значеніи: ротъ. Має губу від уха до уха. Ном. № 12982 — ротъ до ушей. З доброї губи добре і слово. Посл. На всю гу́бу. Вполнѣ, совершенно, сильно, очень. Реве на всю губу. Чуб. ІІІ. 382. На всю губу пан. Ном. № 1160. Гріха на всю губу. Шевч. Въ Галиціи — ці́лою губою. Ґазда цілою губою. Ном. № 10101. Роспусти́ти гу́би. Много говорить, врать, сплетничать. А вони вже й роспустили губи; ех, бабська натура! Ном. Гу́бу закопи́лити. а) Надуться, разсердиться; б) заважничать. Ном. № 5084. Роби́ти з губи́ халя́ву. Не исполнять обѣщанія. Не роби з губи халяви. 2) мн. гу́би. Грибы. А хто любить губи, губи, а я печериці. Закр. 87. Виросло несчислено богато ріжних губ та грибів. Гн. І. 70. 3) = Губа́ня. Гол. Од. 80, 83. Ум. Гу́бка, гу́бонька, гу́бочка. Мнж. 108. Ув. Губи́ще.