гребти

Гребти́, -бу́, -бе́ш, гл. прош. вр. гріб, гребла́, гребло́. 1) Гресть (весломъ). Так гребе, що страх, човном. Рудч. Ск. І. 206. І стали веслами гребти. Котл. Ен. ІІ. 8. Гребти́ у ход. Гресть прямо впередъ; з під човна́ гребу́ть, чтобы поворотить лодку; через о́бшивку — для быстраго хода. Вас. 189. 2) Сгребать (о сѣнѣ). Дівчата на луці гребли, а парубки копиці клали. Шевч. 453. 3) Рыть, разгребать. Собаки лапами гребуть. Ном. Курка що гребе, то все на себе. Ном. № 9740. Кінь гребе копитом.