Доноші́ння, -ня, с. Поднесеніе, подаваніе. Встаньте, бояре, встаньте, честь, хвалу дайте, наперед Богу і господарю, і куховарці за хліба поставління, за страви доношіння. Рк. Макс.

Зугарний, -а, -е. Способный, мастеръ. А ми доженемо. — Зугарні! Заплутаєтесь у своїх полах та й попадаєте. Мир. Пов. І. 149. Зугарний теревені правити.

Мо́га, -ги, ж. Возможность. Скільки нашої моги, дбаємо про добро рідного нашого краю. О. 1862. III. К. 29. У Бога все мат. Ном. № 21. як, яко мо́га. Насколько возможно, по возможности. Як лют швидче утікай! Котл. Ен. Горілки чарку дають яко мога більшу. Грин. III. 537.

Подосихати, -хаємо, -єте, гл. Досохнуть (во множествѣ).

Поливальниця, -ці, ж. 1) Поливальщица. Лохв. у. 2) Лейка. Лохв. у. Херс.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.

Посолодити, -джу, -диш, гл. Подсластить. Випили вони чай, а хазяйка так дякує купцеві, так дякує: хоч у душі, каже, посолодило. Грин. І. 114.

Приткати Cм. і. притикати.

Простяха, -хи, простя́чка, -ки, ж. Сортъ плахти. Черниг. у.

Сидень, -дня, м. Сидящій на одномъ мѣстѣ, малоподвижный человѣкъ, домосѣдъ. Оце ще сидень, — і між люде ніколи не вийде!