Казати, -кажу, -жеш, гл. 1) Говорить. Ой казав єсь, присягав єсь: не покину я тебе. Хоч будуть питати, не буду казати. Ти казане кажеш, а мій батько під корчмою чув. Не при нас кажучи. Въ наст. времени вмѣсто обычной формы: кажу, кажеш и пр. въ нѣкот. мѣстностяхъ сокращ.: кау(-ку), каеш, кае(-ка), каемо. А я йому й ку: не бачиш, — ку, — роззявляко, куди їдеш? Чую я, кае, вчора пани поносять якусь політику. Ми усім наготовили, а тепер він один да ще ка': мало. Эта форма въ частномъ употребленія у Квитки. Намалювавши та й кае нам: «Тепер, хлопці, дивітеся, що за кумедия буде?». А ми каемо: «а ну, ну, що тим буде?» не вам кажучи. Извините за выраженіе. Та тут, не вам кажучи, така хвороба прикинулась: чиряками обкидало всього казати з уст. Говорить изустно. 2) Приказывать, велѣть. Казав єси нас пан наказний додому одпускати, а тепер єси наказуєш землянки копати. Кажіть мені, панове. само хлопця до себе узяти; я буду й ростити і подушне за його платити. Скачи, враже, як пан каже. Обтяв Бог дати, тіко казав заждати.
Корівочка, -ки, ж. Ум. отъ коро́ва.
Крижик, -ка, м. Ум. отъ криж.
Манли́вий, -а, -е. Соблазнительный, обманчивый.
Мушли́н, -ну, м. Кисея, муслинъ.
Провести, -ся. Cм. проводити, -ся.
Розборсати, -саю, -єш, гл. Распутать. Розборсати верівку, мотузок, коли їм що зав'язано.
Скаляти, -ля́ю, -єш, гл.
1) Испачкать, замарать.
2) Запятнать. Хто не хоче скаляти золотої слави своєї, той гайда з нами за пороги.
Стукотій, -тія, м. Безпокойный человѣкъ, надоѣдающій своимъ стукомъ, возней.
Шелестіння, -ня, с. Шелесть, шумъ.
