Дити́нитися, -нюся, -нишся, гл. 1) Ребячиться, корчить изъ себя дитя. Ось не дитинься та приймай гроші за теля. 2) Впадать въ дѣтство.
Дожида́ти, -да́ю, -єш, сов. в. ді(о)ждати, -жду́, -деш, гл. Дожидать, дождаться, ожидать, поджидать. Добре роби, доброго й кінця дожидай. Ой я тебе, козаченьку, що-дня дожидаю. Щоб ти не діждав сонечка праведного побачити! Не діждуть вони сього, невірні душі!
Завита́ння, -ня, с. = завітання.
Затру́шувати, -шую, -єш, сов. в. затруси́ти, -шу́, -сиш, гл. 1) Посыпать, посыпать чѣмъ, засыпать чѣмъ. Як де попріло, — затрушують гречаним борошном. Як докопаю, — хворостняком затрушу. О, як затрусить зеленим маком, то тільки держись берега! — О человѣкѣ, который засыпаетъ укорами, бранью и пр. 2) Только сов. в. Затрясти. З'їхали на грудувату дорогу, то так затрусило.
Збри́зкати, -каю, -єш, гл. Побрызгать.
Набелькота́ти, -чу́, -чеш, гл. 1) Набормотать, наговорить невнятно. 2) Наболтать, наговорить много.
Покладати, -да́ю, -єш, сов. в. покласти, -кладу́, -де́ш, гл. 1) Класть, полагать, положить, сложить. Буду в землі козацькій голову християнську покладати. Поклони покладати. Мимо церкви святої проїжжали... на себе хреста не покладали. 2) Налагать, наложить. По двоє кайданів на ноги покладено. 3) Раскладывать, разложить (человѣка для порки). Як не вийду на панщину, покладают зараз: а Сикора покладає, Вергонець тримає, а вокомон із паличков коло задку грає. 4) = паренити. 5) Строить, построить. Поклали новий манастирь. Двори собі поклав на боці від своєї мами. 6) — гнів на кого. Сердиться, гнѣваться. На свого старшого брата великий гнів покладав. 7) — надії. Возлагать надежды, надѣяться. На його єдиного покладаю мої надії. 8) — гріх на кого. Взводить на кого грѣхъ. Які ж ти гріхи на себе покладаєш? Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра. 9) і в голову сього не покладай. И не думай этого. 10) покладаючи робити. Не спѣша и съ толкомъ дѣлать.
Свекрушин, -а, -е. Принадлежащій свекрови.
Скрутель, -ля, м. Свернутая горстка пеньки, очищенной отъ кострики.
Ступом нар. Шагомъ. Кінь іде ступом.
