чепець
Чепець, -нця, м. 1) = очіпок. Чув же я вісти і про тебе, молода Марусечко: да купують чепці й кибалочки да на твою головоньку. 2) Сѣтка, связанная изъ снурковъ на головѣ у замужнихъ мѣщанокъ. 3) Второй желудокъ жвачныхъ. 4) Сальникъ. Ум. чепчик.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 451.
Том 4, ст. 451.