духати
Ду́хати, -хаю, -єш, одн. в. духну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Дуть на что нибудь, подуть, дунуть. Вітер як духнув. Ходім, каже, товаришу, ще до моря: хто більше води видме. — Ходім. От пішли. От Прало як духне, то чуть риби за хвоста не вхватить — аж до сухого.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 459.
Том 1, ст. 459.