дути
Ду́ти, -дму, -дмеш, одн. в. ду́ну́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Дуть, дунуть. Як такий (горішній) вітер дме по снігу або з снігом — ото хуґа. Дунув вітер по-над ставом. 2) Только несов. в. Надувать, пучить. Мовчанка.... черева не дме. Багатство дме, а нещастя гне. Cм. дуйнути.
Источник:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 1, ст. 458.
Том 1, ст. 458.